Відома українська романістка Зінаїда Павлівна Тулуб

Зінаїда Павлівна Тулуб народилась 29 (за старим стилем 16) листопада 1890 року в Київі в родині відомого юриста і літератора Павла Олександровича та письменниці Єлизавети Василівни Тулубів. Дитинство майбутньої письменниці пов’язане з містечком Брацлав Подільської губернії (1893-1895), містом Таганрогом (1895-1904), куди її батька переводили по службі. До Києва родина Тулубів повернулась тільки у 1904 році.

Інтелігентна родина Тулубів створила всі умови для домашньої освіти доньки. Мати була «істориком, і словесником, і географом, і біологом, і фізиком, і метеорологом, і астронавтом і навіть попом законовчителем…» Цікаво, що у пріоритеті домашньої гімназії була французька мова, яку Єлизавета Василівна знала досконало.

Здавши успішно іспити Зінаїда вступила до Київської жіночої гімназії, екстерном закінчивши її у 1909 році. Захоплення поезією ще у дитинстві (перші вірші були написані у Таганрозі), визначило шлях майбутньої письменниці: «один у мене шлях в житті – література». Зінаїда Тулуб навчається на слов’янському відділенні історико-філологічного факультету Вищих жіночих курсів Міністерства народної освіти. Згодом Зінаїда Павлівна захищає дисертацію: «Взгляды Н.В. Гоголя на проблемы искусства в свете западноевропейских и русских философских теорий первой половины 19-го века» і одержує звання кандидата філологічних наук і можливість залишитись при Київському університеті для здобуття професорського звання.

Перший вірш, написаний російською мовою «Песня наяды», був надрукований 18 квітня 1910 року у газеті «Киевские вести».

З 1911 року її твори друкуються в літературних журналах: «Киевская мысль» (Київ), «Вестник Европы», «Нива», Современный мир» (Санкт-Петербург), «Новое слово», «Юнная Россия» (Москва), «Одесский листок» (Одесса).

У 1914 році Зінаїда Павлівна написала поему «Саломея», рукопис якої було втрачено.

У 1916 році у журналі «Вестник Европы» була надрукована перша повість «На перепутье».

У 1917 році з-під пера молодої письменниці з’являється поема «Пифагорейцы», рукопис якої було втрачено.

Ще один втрачений рукопис 1919-1920 років «Илья Муромец», згодом Зінаїда Павлівна відновила по пам’яті.

На початку 1921 року Тулуб З.П. завідувала літературним відділом Всеукраїнського фотокіноуправління, писала сценарії («К великой цели», «Великий кріпак», «Гайдамаччина», «Йоган Гутенберг», «Сагайдачний», та інші.

У 30- роки Зінаїда Павлівна працює над перекладами творів українських письменників для московського Держлітвидава. На замовлення київського видавництва «Культура» робить переклади відомих французьких класиків.

З 1934 року З.П. Тулуб член Спілки письменників СРСР.

1934-1935 рр. окремими виданнями вийшов 1-й том роману «Людолови» у видавництвах Києва і Москви українською та російською мовами. Читачеві запам’яталась захоплююча розповідь про гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і красуню Настю Лісовську, яка стане відомою як Роксолана – всемогутня правителька Порти, заради якої султан порушить закони і звичаї своєї країни. В романі багато цікавих сюжетних ліній, але саме Тулуб відкрила читачам образ Роксолани.

1937 року читачі із захопленням читали вже 2-й том «Людоловів». Ця велика епічна розповідь з історії українського народу XVII століття була представлена того ж року на Всесвітній книжковій виставці у Парижі.

Літературний злет Зінаїди Павлівни Тулуб обірвався арештом за обвинуваченням УДБ НКВС УРСР 4 липня 1937 року. Вона отримала за рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР 10 років тюремного ув’язнення з конфіскацією всього майна.

З червня 1939 по липень 1947 року відбувала покарання в ярославській тюрмі, потім на Колимі, та в Казахстані.

16 травня1950 року Особлива нарада при міністрі державної безпеки СРСР оголосила новий вирок на безстрокове заслання до с. Чкалово Кокчетавської області Казахської РСР «…за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації…»

Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР скасувала попередні вироки «…за нововиявленими обставинами і справу проти неї припинити за відсутністю складу злочину».

1956 року Зінаїда Тулуб повернулась до Києва. Їй поновили членство у Спілці письменників.

1962 року надруковано російськомовний варіант роману «Людолови» зі змінами і доповненнями під назвою «Сагайдачный».

Читачі знову зустрілися з улюбленими персонажами. Користуючись історичними джерелами автор «сміливо домислює власні версії багатьох подій і характерів».

У 1964 році окремим виданням вийшов роман «В степу безкраїм за Уралом». Історія написання роману така: у 1947-1948 роках Зінаїда Павлівна працювала шкільним бібліотекарем, відбуваючи безстрокове заслання в Казахстані. Саме в той час у неї виник задум написати твір про життя Тараса Григоровича Шевченка під час перебування на засланні на тій самій казахській землі. Багато Зінаїда Павлівна взяла для роману з розповідей аксакала Ісхакова, який на той час мав вік 107 років. Він особисто ще маленьким хлопчиком спілкувався з солдатом з України і пам’ятав розповіді про Шевченка старших родичів. Цей роман має посвяту: «Світлій пам’яті мого діда, Кирило-Мефодієвського братчика, Олександра Давидовича Тулуба присвячую». Це свідчить про те, що Зінаїда Павлівна знала і шанувала свій давній, славний родовід. Про роман «В степу безкраїм за Уралом» дослідник творчості письменниці Микола Сиротюк писав: «..явище надзвичайно оригінально цікаве і, можна без перебільшення сказати, новаторське як у прозовій шевченкіані, так і в жанрі художньої біографії взагалі. Це своєрідний сміливий експеримент органічного поєднання в біографічному сюжеті реальних фактів з поетичною фантазією».

Не дуже прихильною була доля до Зінаїди Павлівни Тулуб. 20 років в тюрмах і на засланні, скалічене життя, але її душа залишилась нескореною. Земний шлях Зінаїди Павлівни скінчився 26 вересня 1964 року. Вона померла в Ірпінському будинку творчості. Похована у Києві на Байковому кладовищі.

Спливають останні дні осені, а з незвіданої далечини лунає поезія Зінаїди Тулуб.

Увяданье.

Умирает зелень в золоте горячем,

В шелковистых нитях желтых паутин.

Теплый ветер бродит по пустынным дачам,

Льётся по коралам рдеющих рябин.

Пахнут чем-то грустным осенью букеты,

Тих и нежен шелест мёртвого листа.

На парче каштанов горячи отсветы.

Сеть прозрачной тени призрачно – чиста.

И в душе усталой – золотая осень:

Трепетны, хрустальны думы о былом,

Как в листве янтарной кружевная просинь,

Тающая чистым, серебристым сном.