Він міг ще багато зробити для України
до 120-річчя від дня народження письменника доби Розстріляного відродження Василя Атаманюка
Василь Іванович Атаманюк народився 14 березня 1897 р. в містечку Яблунові Печеніженського повіту (тепер – Івано-Франківщина) в національно-свідомій селянській родині. В дошкільному віці навчився читати. Ще навчаючись у початковій школі, читав поезії Генріха Гейне в оригіналі. На сімейній нараді було вирішено послати його на навчання в Коломийську українську гімназію, для чого прийшлося продати коня. На власні кошти він навчався у гімназії, в університеті. В університетському гуртку вивчив мову есперанто, друкував свої переклади в есперантському журналі. Гімназію він закінчив у Відні, через воєнні дії Першої світової війни. Тоді ж, у 1915 р., був опублікований його перший вірш, а через рік – перша поетична збірка.
Він служив в австрійській армії, але з дозволу командування вступив на юридичний факультет Львівського університету. Там друкував свої вірші в журналах «Світ» і «Шляхи». Зі студентської лави увійшов у склад Української Галицької Армії; опинився у Катеринославі, де познайомився з лідерами Української комуністичної партії (боротьбистів). Боротьбисти стояли за безумовну незалежністьУкраїни, власну армію, не хотіли визнавати ніякого воєнно-політичного й економічного союзу республік. Атаманюк вступив в її ряди, працював технічним секретарем газети «Український пролетар», де друкувалися його статті. Не покидав він писати і вірші, в яких мріяв про вільну і незалежну Україну. Своїм сучасникам і нащадкам заповідав обороняти рідну мову. Коли в березні 1920 року більшовицька влада ліквідувала партію боротьбистів, Василь Атаманюк залишився безпартійним і вважався австрійським підданим до 1930 року, не приймаючи радянського громадянства.
В 1920 - х роках, з початком українізації на Радянській Україні, з’явилась надія на національно-культурне відродження. Була, зокрема, створена літературна організація «Західна Україна», одним з організаторів якої був Атаманюк. З 1927 р. під його редакцією в Києві видавався літературно-мистецький і громадсько-політичний ілюстрований альманах (один раз на рік) під тією ж назвою.
Згодом Комуністична фракція письменницької організації «Західна Україна» почала критикувати Атаманюка за його переклади і видання так званої «буржуазної літератури». Тиск цей з боку компартійних органів все наростав. В 1930 р. він був усунений від виконання обов’язків редактора і виключений з письменницької організації «Західна Україна»
До 1933 р. вийшли шість його збірок поезій і оповідань. Він написав кіносценарій «Не плачем, а мечем» у співавторстві з Б. Антоненком- Давидовичем. Вийшла «Антологія української поезії», де він був одним з упорядників. Його ідейні противники в журналі «Західна Україна» писали, що «Атаманюк і компанія просувають до читача явну петлюрівсько- куркульську пропаганду, друкуючи вірші бандита Чупринки, націоналіста Агатангела Кримського, фашиста Богдана Лепкого, петлюрівського емігранта Олеся» в одному збірнику з Шевченком, Франком, Лесею Українкою і т.п. Не зважаючи на цей виступ, журнал та його автори були піддані репресіям.
31 січня 1933 р. Василя Атаманюка арештували. Звинуватили його в активній контреволюційній діяльністі, спрямованій на повалення радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки.
Василь Атаманюк був засуджений до п’яти років ув’язнення. Також у 1933 р. були арештовані найбільш творчі та активні члени письменницької організації «Західна Україна». Журнал був закритий. Всі прохання і пояснення В. Атаманюка поверталися знову в його судову справу, хоч він писав, що був «доведений до стану божевілля, несвідомості і був вимушений писати під диктовку про цілком вигадані злочини». 9 жовтня 1937 р. йому був винесений новий вирок – «розстріляти». 3 листопада цього ж року його розстріляли.
Василь Атаманюк був автором понад десяти збірок поезій та оповідань, чимало творів він написав для дітей; спільно з Є. Плужником упорядкував і видав «Антологію західноукраїнської поезії ХХ століття»; був упорядником збірників «Сатира і гумор», «Літературні пародії», «Революційні пісні Західної України». Перекладав з російської, німецької, польської, єврейської. Переклав російською мовою поезії Олександра Олеся, німецькою – твори Павла Тичини, Максима Рильського, мовою есперанто – поезії Агатангела Кримського, гуцульські коломийки. Написав низку літературно-критичних статей, етнографічну працю «Гуцульщина». Він друкувався під різними псевдонімами : В. Яблуненко, Яблунівець, В.А. Василько, Домазар та ін.
Коли Василя Атаманюка було страчено, йому був лише 41 рік. Один з організаторів літературного процесу в Україні, прозаїк і поет, журналіст і видавець, В. Атаманюк міг ще багато зробити для України!
Наталія Чернова, бібліотекар I категоріі
