Вишиванка прадавня вічна й дуже славна
Шановні читачі! В читальній залі № 1 бібліотеки 19-21 травня діє виставка-вернісаж «Вишивка – радісне мистецтво і радісна праця» присвячена до Дня вишиванки. На виставці представлена цікава література та чудові, неповторні вироби ручної роботи талановитих майстринь.
Щороку у третій четвер травня українці всього світу відзначають День вишиванки – свято національної єдності. Мета цього свята – відчути та довести всім, що ми єдині.
Вишивка – один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. У виробах українських вишивальниць нас захоплює піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, коріння яких сягає міфології, звичаїв і уявлень наших предків. Перші згадки про вишивання зустрічаємо у стародавніх істориків, про що свідчать археологічні знахідки зі скіфських поховань. Всесвітньо відомі золота пектораль з Товстої могили (ІY ст. до н. е.), чаша з Гайманової могили, срібна ваза з кургану Чортомлик (IY ст. до н. е.), що є унікальними мистецькими витворами, де простежуються різноманітні форми чоловічого та жіночого одягу, його пишне декоративне оздоблення золотими нашивками, аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами.
Одяг сарматів – високий рівень вишивального мистецтва, де чітко простежується соціальне розшарування: одяг багатих жінок оздоблений золотим гаптуванням, а бідних – скромно прикрашений золотими намистинами. Ми можемо дізнатись про характер вишивки у дохристиянський період, дивлячись на скульптурне зображення людини з мартинівського скарбу на Черкащині. На її грудях зображено широкі смуги геометричного орнаменту.
Саме тоді йшло формування художніх засобів шитва, народжувалася система знаків, що символізували сили природи, уявлення про будову Всесвіту. Створювались образи, які потім довго жили у вишивці.
В Київській Русі вишивка досягає високого художнього рівня і поширюється за її межами. Про це свідчать давньоруські роботи в церкві на Афоні: Голгофський хрест.
Сестра Володимира Мономаха Анна заснувала в Андріївському монастирі у Києві школу, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом. У Софіївському соборі у 1936 році було знайдено рештки вишивок. Реставраторами було відновлено композицію «Оранта з двома ангелами».
ХYI–ХYII століття – доба розквіту української вишивки золотими і срібними нитками, виконаного по атласу, оксамиту, парчі із застосуванням перлів та коштовного каміння. Твори образотворчого сюжетного шитва – пелени, покрівці, фелони, плащаниці – використовувались в одязі священнослужителів, у літургії православного храму.
У ХІХ-ХХ ст. улюбленими стають хрестик, квіткові узори червоного та чорного кольорів. Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, – це дуже багата культура, яка в кожній місцевості мала свої самобутні форми. Кожна жінка застосовувала власну фантазію, імпровізуючи в межах місцевої традиції. Дівчата вишивали це вбрання для наречених.
Не було жодної оселі в Україні, яку б не прикрашали рушники. Люди вірили у чарівну силу рушника, котрий оберігає від усякого лиха. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба тільки розумітися на орнаментах. У них закладена мудрість століть.
Весільні рушники виступають чи не найголовнішим атрибутом однієї з найголовніших подій у житті людини.
У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками, їх дбайливо оберігали, ними, в кращому розумінні цього слова, хизувалися – гостям і сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною.
Рушники подавали і брали, коли йшли у свати, ними пов'язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушничок ставали. Кращі узори запозичувалися, переходили з покоління в покоління.
З покоління в покоління передавали українці своє мистецтво вишивання. І зараз вишивання в Україні дуже популярне. Вишивають усі: дорослі і діти, чоловіки та жінки. Якби зібрати все багатство української вишивки, то карта України від села до села, від міста до міста простяглася б вишитими дорогами.
Сьогодні ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.
Марія Фіткаленко, провідний бібліотекар
Людмила Тодосійчук, бібліотекар І категорії
