ВИСТАВКА-ПЕРСОНАЛІЯ пам’яті доктора сільськогосподарських наук, професора Карасюка Івана Маркіяновича

(до 95-річчя від дня народження)

Карасюк Іван Маркіянович

видатний агрохімік ХХ ст., доктор сільськогосподарських наук, професор, Заслужений працівник освіти України, нагороджений орденами «Ярослава Мудрого»,«Червоної зірки», Вітчизняної війни 1-2 ступеня, «За мужність» 3 ступеня”, понад 20 медалями, в т.ч. «За відвагу», почесними відзнаками «Знак пошани» «Відмінник освіти і науки 1 ступеня», Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, Почесною грамотою президії Верховної Ради України, проректор Уманського сільськогосподарського інституту 1973-1989 рр.

Іван Маркіянович Карасюк належить до покоління, яке з повним правом можна назвати легендарним. Голодомор 1932–33 рр., репресії 37-го, Велика Вітчизняна війна, післявоєнна відбудова, перебудова 85-го, труднощі перехідного періоду сьогодення – все лягло на плечі нині сивочолих ветеранів, що з'явилися на світ у далекому 1923 р.

Народився Іван Маркіянович у с. Сари Гадяцького району Полтавської області (на батьківщині відомих професорів Харківського і Київського університетів братів Амвросія і Семена Метлинських), на березі р. Псьол, де провела кращі роки Леся Українка, у бідній селянській родині споконвічних хліборобів Маркіяна Яковича та Явдохи Ананіївни Карасюків 23 листопада 1923 р. Тут серед чарівної полтавської природи, полів, луків і гаїв пройшло його трудове дитинство. 17-річним юнаком розпрощався він з юністю і, переступивши поріг рідної школи, опинився на фронті.

Недільним ранком 22 червня 1941 р., що настав після випускного вечора, зустрів тривожне повідомлення про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз і вже 8 серпня став курсантом Сумського артилерійського училища. З жовтня 1941 року до 1 травня 1945 року – учасник бойових дій Південно-Західного, Західного, Волховського, Ленінградського, Другого і Третього Прибалтійських, Першого Білоруського фронтів. Брав участь у боях за Москву, в обороні Ленінграда (прориві і повному знятті блокади), звільненні Новгорода, Пскова, Виборга, Тарту, Шауляя, Риги та інших міст Прибалтики, звільненні Польщі та її столиці Варшави, форсуванні рік Волхов, Велика, Вісла, Одер, штурмі Берліна у військових званнях від курсанта артучилища до гвардії підполковника.

Війна стала для майбутнього професора школою мужності, зрілості, школою виживання, в якій загартувався і сформувався його характер. Йому судилося вижити у цій кривавій війні, бо з його ровесників повернулись додому живими лише 2-3 відсотки. Після закінчення Великої Вітчизняної війни в 1945–1947 рр. продовжував службу у військових з’єднаннях на території Німеччини. Демобілізувався у 1947 р.

Природна обдарованість, виключна працелюбність і працездатність, самодисципліна і жадоба до знань, любов до землі, яку він увібрав з молоком матері, привели І. Карасюка у 1947 році до стін Уманського сільськогосподарського інституту. Долаючи труднощі, надолужуючи прогаяне, наздоганяючи час, який змарнувала війна, вчорашній артилерист настирливо оволодіває знаннями, вперто йде тернистим шляхом науки. І дуже швидко Іван Маркіянович стає відмінником навчання. Заняття проходили у три зміни: зранку навчання в аудиторіях, після обіду разом з друзями-студентами піднімав з руїн спалені німцями навчальні корпуси, гуртожитки та житлові будинки, ставив на ноги навчально-дослідне господарство, а ввечері допізна працював у читальному залі, надолужуючи згаяне. У 1952 р. закінчив з відзнакою навчання в Уманському СГІ. В 1952–1956 рр. І.М.Карасюк працює дільничним агрономом Уманської МТС, завідувачем сільськогосподарським відділом і секретарем райкому партії у зоні МТС. На цих посадах виявилися особливі здібності до праці на землі, організаторський талант, схильність до наукових досліджень.

Незабаром обдарований і працелюбний молодий спеціаліст вступає до аспірантури при кафедрі землеробства УСГІ і стає одним з найулюбленіших учнів професора С.С.Рубіна, під керівництвом якого займається вивченням різних способів обробітку ґрунту та удобрення сільськогосподарських культур. Успішний захист кандидатської (1960 р.), а через десять років докторської дисертації (1970 р.) на тему «Поліпшення системи зяблевого обробітку ґрунту під просапні культури в зернобурякових сівозмінах південно-західного Лісостепу України» став логічним продовженням наукових досліджень І.М.Карасюка.

Іван Маркіянович зумів успішно поєднати дослідницьку роботу з педагогічною і громадською діяльністю. Свій викладацький шлях він розпочав асистентом на кафедрі організації сільськогосподарських підприємств, а з 1961 року працює на кафедрі агрохімії та ґрунтознавства спочатку доцентом, потім професором і з вересня 1979 року – завідувачем кафедри. Одинадцять років він був деканом факультету агрономії, протягом 16 років працював на посаді проректора інституту з навчально-виховної та наукової роботи. З 1988 р. – голова Уманського відділення Українського товариства ґрунтознавців і агрохіміків; в 1998 р. удостоєний диплома ”Почесний ґрунтознавець України”. В 1988 р. Указом Президії Верховної Ради України присвоєно звання ”Заслужений працівник освіти Української РСР”. З 1998 р.– голова Ради ветеранів Уманського ДАУ, з 2000р. – довічний стипендіат Президента України. З 2003 р. – заслужений професор Уманського ДАУ (посвідчення №1).

Як керівник наукової школи підготував два доктори і 11 кандидатів наук. Велику завантаженість на кафедрі, в деканаті, роботу проректора поєднував Іван Маркіянович з інтенсивними науковими дослідженнями і узагальнював їх результати у публікаціях. З-під його пера вийшло понад 400 наукових праць – підручники, монографії, довідники, посібники, каталоги, статті. Він є співавтором багатьох наукових розробок з технологій вирощування сільськогосподарських культур та автором підручників «Агрохімія», «Технологія виробництва сільськогосподарської продукції", «Довідник з удобрення сільськогосподарських культур» та ряду монографій з інтенсивних технологій вирощування зернових і технічних культур.

Найважливіші серед них:

Підручники: ”Агрохімія”. – К.: Вища школа, 1991.– 248 с., ”Технологія виробництва продукції сільського господарства”. – К.: Вища школа, 1993.– 208 с., ”Агрохімія”. – К.: Вища школа, 1995. – 472 с

Навчальний посібник ”Агрохімічний аналіз ґрунту, рослин і добрив” Умань, 2001.– 192 с. та багато ін.

Довідник: ”Зернові культури ” К.: ”Урожай”, 1981.– 320 с.

Монографії: ” Учгосп ”Родниківка” – база виробничої практики і наукових досліджень”. – Умань: 1982. – 174 с., ”Впровадження прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур на основі інтенсифікації сільського господарства”. – Черкаси: 1986. – 520 с., ”Інтенсивні технології вирощування зернових і технічних культур”. – К.: Вища школа, 1988. – 327 с., ”Уманський сільськогосподарський інститут (1844–1994) 150 років. – К.: Вища школа, 1994. – 208 с.

Рекомендації: ”До визначення якості кормів у господарствах” К.: ”Урожай”. – 1981 р. – 90 с., ”Індустріальна технологія вирощування цукрових буряків”. – Черкаси: 1983. – 68 с., ”Індустріальна технологія вирощування кукурудзи” Черкаси: 1983.– 105 с. ”Індустріальна технологія вирощування озимої пшениці”. – Черкаси: 1985. – 116 с.

Методичні вказівки: ”До проведення лабораторних занять з агрохімії”. Умань: 1984. – 196 с.

Публіцистичні видання: біографічний нарис «Життя прожити – не поле перейти». – ЗАТ «Нічлава», 2003. – 360 с.; за ред. І.М.Карасюка «Спогади ветеранів». – Умань: 2005. – 175 с.; «Ветеран спортивної слави Уманщини М.Г.Євстратов і його школа. – Умань: 2006. – 108 с.

За активну участь у захисті Вітчизни та у відбудові і розбудові народного господарства України нагороджений орденами «Червоної зірки», Вітчизняної війни 1-2 ступеня, «За мужність» 3 ступеня”, понад 20 медалями, в т.ч. «За відвагу», а також пам’ятними нагрудними знаками міністерств і відомств: ”Відмінник соціалістичного сільського господарства”(1974 р.), ”За відмінні успіхи в роботі” (1983 р.), Указом Президії Верховної Ради України від 30 вересня присвоєно звання «Заслужений працівник освіти Української РСР» (1998 р.), ”Знак пошани” (2003 р.) ”Відмінник освіти і науки 1 ступеня” (2004 р.); почесними грамотами і цінними подарунками, серед них годинники і Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР (1984 р.) і Верховної Ради України (2004 р.).

За особливий внесок у розвиток міста, активну громадську діяльність та з нагоди Дня Перемоги рішенням міської ради Умані №3 від 24 квітня 2004 р. І.М. Карасюк удостоєний відзнаки ”За заслуги перед містом”.

Помер Карасюк Іван Маркіянович 24 листопада 2015 р.

Донька Івана Маркіяновича, доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри овочівництва Улянич Олена Іванівна, передала в Наукову бібліотеку університету особисту бібліотеку Карасюка І.М. з якою можна ознайомитися в читальній залі для обслуговування науковців університету та переглянути книжкову виставку його наукових праць.