Взірець духовності і культури
До 165-річчя від дня народження Юрія Львовича Крамаренка, лікаря Уманського училища садівництва і землеробства
16 квітня в затишній атмосфері музейної кімнати Наукової бібліотеки студенти 11-о групи (куратор Аніщенко Галина Юріївна) і 31-о (куратор Ратушна Ольга Павлівна) факультету економіки вшанували пам'ять лікаря училища садівництва Юрія Львовича Крамаренка.
Юрій Львович Крамаренко народився 3(16) квітня 1854 р. в місті Мошни Черкаського повіту в сім’ї священика. Його батько, Лев Крамаренко, закінчив Уманську духовну школу, потім Київську та Петербурзьку семінарії. Мати (ім’я її не зберіглося) виросла у сім’ї сільського священика поблизу міста Сміли.
У 1848 р. Лев Крамаренко був призначений священиком у місто Мошни. Він запам’ятався парафіянам як палкий патріот своєї землі, чесна і порядна людина. Подружжя Крамаренків прожило 40 років в мирі та злагоді, виховало 4 синів і 4 дочок.
Юрій Львович згадував: «Батько нас любив, але обходився з нами серйозно, а інколи і суворо, за будь-які провини не наказував, а ми його поважали і трішки боялися».
Всі діти отримали гарну освіту. Старший син Петро закінчив юридичний факультет Київського університету, молодший – Іван після закінчення військового училища служив у артилерії, наймолодший брат Фіофил закінчив Петербурзький лісний інститут. Сестри – Анюта, Наталія, Поліна, Ліна – займалися педагогічною діяльністю.
Юрій у 1864 році вступив до Київської гімназії.
Після її закінчення спочатку склав екзамени до юридичного факультету, але після літнього відпочинку, перехворівши на тиф і побачивши, що в селі немає кваліфікованих лікарів, хлопчик вирішив поєднати своє життя з медициною, а тому перевівся на медичний факультет. Юрій Крамаренко добре навчається, але найбільше його приваблює хірургія, яку викладав професор Караєв.
Студенти-медики, які сповідували демократичні погляди, почали шукати спілкування з прогресивними письменниками і науковцями. Ю. Крамаренко пригадує: «Пам’ятаю, як я одного разу потрапив на приватну лекцію Драгоманова, у нього на квартирі, де збиралися студенти-українці... Він розповідав про історію України, її національне становище, пробуджував у нас національні почуття і любов до Батьківщини».
У 1876 році Юрій познайомився з майбутньою дружиною Марією Підгаєцькою. Марія Мойсеївна після закінчення гімназії працювала приватною вчителькою. Вони одружилися у лютому 1877 р. в Києві. Невдовзі після одруження подружжя їде Кавказ, куди отримав направлення військовий лікар Крамаренко. У Тефлісі він надає медичну допомогу пораненим та хворим військовим, починає приватну лікарську практику. Дружина стає його надійною підтримкою і опорою.
2 серпня 1877 року в молодого подружжя народилася донька Наталія.
У 1878 р. родина повертається до Києва, і Юрію Крамаренку пропонують місце міського лікаря в Умані. Згодом він напише: «В Умані були рідні – дядько священик при міській школі… Тут є середня школа садівництва і землезнавства, тут і духовна школа, де навчався мій батько, а головне – моєю давньою мрією було працювати в провінції серед українського народу». Молодий спеціаліст працює лікарем при міській, єврейській і тюремній лікарнях. Він заснував в Умані хірургічну, протитуберкульозну, рентгенологічну служби та відділ судово-медичної експертизи.
У «Настольно-справочной книге-календаре на 1911 год «Вєсь Умань». Издатель Д. Гринвальд» находимо персональний список учителів і працівників Уманського середнього училища землеробства і садівництва. Серед них і «Училищный врачъ Кол. Совътникъ Юрій Лвовичъ Крамаренко».
В лікарні, яка знаходилась на території училища Юрію Львовичу допомагав училищний фельдшер Георгій Мартинович Шаргородський. Вони не тільки лікували, а і пропагували здоровий спосіб життя. Радили учням звертатись до науково-популярних книг медичної і спортивної тематики, які можно було отримати в училищній бібліотеці.
14 січня 1879 р. в сім’ї Крамаренків народився син Євген. Того ж року в дворічному віці захворіла на дифтерію і померла донька Наталочка.
Пізніше в родині народжуються сини Ростислав (1880 р.) і Михайло (1881 р.), які померли через хворобу легенів, донька Оксана (1883 р.), сини Юрій (1885 р.) і Лев (1887 р.). Діти підростали Марія Мойсеївна сама вчила їх читати, писати.
Ю. Крамаренко пригадує: «Серед уманської інтелігенції рідко можна було почути українську мову, особливо публічно – це вважалося за «мужицтво», неосвіченість... І якщо хтось інколи заговорить по-українськи, то це викликало в слухача іронічне ставлення».
Батько мріяв виховати дітей справжніми українцями, тому навчав дітей української мови. Всі діти гарно навчалися. Оксана цікавилася музикою, Євген гарно співав, Юрій грав на скрипці, а Лев – на фортепіано і мав здібності до малювання. «Таким чином наука і виховання у дітей йшли добре, і я був цим задоволений», – пригадує батько .
В будинку Крамаренків часто влаштовували літературно-музичні вечори, на яких читали цікаві книги, обговорювали пресу, слухали музику, співали. Традиційно святкували шевченківські дні, «активну участь у яких брали діти, а батько запрошував священика відправити панахиду. Портрет Т. Шевченка розміщували на підвищенні, мати з дітьми прикрашали його квітами і вишитими рушниками, всі присутні були одягнені в українське вбрання. Спочатку хтось із дорослих розповідав про долю поета, потім діти читали його вірші із «Кобзаря», чергуючи їх зі співом, а закінчувався вечір «Заповітом».
У 1887 році Ю. Крамаренко організував драматичний гурток. Необхідно було зібрати кошти для створення амбулаторії. Поставили дві п’єси «Женихання» й «Ревізор» і три українські водевілі «Поперед спитайся, тоді й лайся», «Грошові тузи», «Кум-мірошник»… Головні ролі виконувало подружжя Крамаренків. Спектаклі мали великий успіх.
У 1890 році Крамаренки вирішують збудувати власний дім. «Життя у власному будинку, на своїй садибі дуже нас радувало і задовольняло». По вулиці Європейській зберігся будинок Крамаренків, а на місці лікарні-амбулаторії у 2010 році звели торгівельний центр «Панорама».
У 1900 році помирає дружина Юрія Львовича. «В моєму житті, після втрати жінки, я не почував себе одиноким. Залишаючись на самоті, звичайно, згадувалися найкращі роки життя, коли було затрачено так багато сил на працю і душевної енергії в боротьбі з бідами і перешкодами, а разом з тим я відчуваю моральне задоволення як в своїй сім’ї, так і в своїй професії й громадській діяльності».
Євген та Юрій навчалися в університетах, Оксана – у Київській приватній гімназії, а Лев проживав із батьком. Ю. Крамаренко писав: «Поки я ще бадьорий і здоровий, потрібно працювати, щоб довести діло виховання дітей до кінця».
У грудні 1907 року Крамаренко одружується вдруге з Оленою Олександрівною Ісаєвою Діти виросли, кожен мав гарну освіту і професію, і батько з невгамовною енергією знову поринув у громадсько-культурне життя міста, беручи активну участь у різних освітніх і благодійних заходах. Так, разом з О. Ісаєвою вони були серед організаторів міської бібліотеки.
У листі, датованому 1925 р., Ю. Крамаренко зазначає: «Після усіх пережитих турбот, клопотів й усіляких незгод, коли вже на старості я маю і спокій моральний, і глибоке задоволення як від свого життя і своєї лікарської й громадської праці, так і від наслідків виховання своїх дітей, то, здається, зостається одна-однісінька задума – дождати спокійної смерті зоставивши дітям і онукам на спомин свої мемуари все життя». І будучи уже важко хворим Юрій Львович говорив: «Мені дуже, дуже спокійно, біля мене жінка і мої діти, вони міцно, міцно мене люблять, а кращого мені не треба» . Для своїх дітей Юрій Львович назавжди залишився взірцем людяності, духовної сили і доброти. Син Юрій писав: «Дорогий батьку, ти був нам прикладом. Двоє із твоїх синів вибрали твою професію. Це не випадково. Ти наш перший учитель. Я завжди з вдячністю згадую той час, коли у тебе навчався...Ти дав нам можливість мати добру освіту, щоб ми могли стати хорошими лікарями. Дякуємо рідний, за все, що ти з такою любов’ю робив для нас. Ти найкращий батько і як лікар – учитель». З листа Євгена до батька: «Коли тобі, дорогий батьку, є чим похвалитися – твоїми синами, то і нам, синам, є чим пишатися, маючи такого батька, що цілий вік працював на добробут свого народу, – і, хто знає, чи будемо ми такі працездатні та жваві до роботи, як ти, дорогий та любий».
Євген став відомим лікарем-хірургом, написав понад 160 наукових праць та розробив низку хірургічних методів. Лев – відомий живописець, знаний не тільки на Батьківщині, а й за її межами, займався педагогічною діяльністю, працював у галузі монументального (брав участь в оформленні драматичного театру ім. Лесі Українки) і станкового (пейзажі Донбасу, Криму, Середньої Азії) живопису. Як педагог працював у Київському (1923–1930 рр.) та Харківському (1931–1932 рр.) художніх інститутах.
Біографічна довідка про Ю.Л. Крамаренка підготовлена за матеріалами: сайту «Національне виховання в елітарних родинах Уманщини (початок ХХ століття)», документами Наукової бібліотеки і музею історії Уманського національного університету садівництва. Захід підготувала і провела Наталія Михайлова, провідний бібліотекар.
