Згадаємо буремні ті роки

73 роки минає з дня визволення міста Умані від німецько-фашистських загарбників. Майже не лишилось серед нас, тих хто по бездоріжжю весни 1944 року звільняв нашу землю від окупантів. Допомогти зрозуміти і оцінити подвиг своїх дідів і прадідів сучасному читачеві допомагають сьогодні спогади ветеранів, архівні документи.

Цікаве свідчення тих подій можна знайти у газеті «Київська правда» від 11 березня 1944 р., одна із статей якої називалась «Київщину звільнено!»:

«Учора вночі передано наказ Верховного командуючого про визволення з німецької неволі одного з стародавніх міст України на Київщині – Умані, а також райцентрів Христинівки, Тального, Бабанки, Маньківки, Катеринополя…

Київщина – земля, на якій народився, діяв і похований видатний син українського народу геніальний Тарас Шевченко. Київська земля знала переможні походи славного Богдана Хмельницького, Тараса Трясила…

Німецьке командування чіплялось за Дніпро, укріплювало правий берег ріки. Німці довго сиділи в Каневі, Ржищеві, хоч кожному було ясно, що гітлерівським дивізіям приготовлено в цих районах вірну загибель.

Здійснюючи стратегічні плани Верховного Головнокомандування, радянські війська завдали німцям класичного удару, замкнувши їх 10 дивізій і одну бригаду в районі Корсунь-Шевченківського, розгромивши вщент…

Та ворог все ж сподівався на якусь «фортуну». Гітлерівці уперто сиділи в Умані, укріплювали місто. Сподіваної допомоги Гітлер не дав, і німці зазнали в районі Умані нової поразки. «Фортуна» явно не на боці гітлерівцівКиївська область почне жити повнокровним життям, вона визволена з німецької окупації. До сім`ї вільної прилучилися десятки тисяч громадян, що знову починають життя на визволеній землі. Умань, наша рідна Умань, завтра вже почне відбудовче життя. За нею оживуть Христинівка і Тальне, Бабанка і Маньківка і вся інша, визволена від ворога земля київська.

Ставайте ж до творчої відбудовчої праці, громадяни визволених районів! За прикладом раніше визволених районів області дружно беріться за відновлення органів влади, колгоспів, підготовку до весняної сівби»

На броні танків 2-го Українського фронту в Умань потрапили плакати художників «Вікон ТАРС», і жителі міста з хвилюванням читали вірш Леоніда Первомайського:

Вишнева моя Україна,

Окрадений ворогом край!

Стрічай визволителя – сина,

Повернуте щастя стрічай!

В твоїх неозорих просторах,

В твоїй весняній долині

Ще грізно, ще кублиться ворог,

Ще тліють руїни в огні.

Але вже зоря зайнялася

Пожарищ розходиться дим.

І вогненне слово Тараса

Лунає над степом твоїм.

То радість у звільнені хати

Летить на побіднім крилі, –

То син обнімається й мати,

Як люди на вільній землі!

19 березня 20-ти військовим частинам і з`єднанням, які завершили розгром умансько-христинівських угрупувань фашистів, присвоєно звання «Уманських». 26 солдат і офіцерів отримали найвищу нагороду того часу – звання Героя Радянського Союзу.

Але багато героїв державних нагород не отримало – нагородою для них стало мирне життя. Член молодіжного підпільного руху Умані Ольга Петрівна Діденко згодом напише:

На землі, як легенди, синіли ліси,

І відходили в безвість незабуті часи.

Оживала весна, кам`яніла зима.

Я на братській могилі сиділа сама.

Я ридала без сліз, я співала без слів,

І колючий терен мені руки обплів.

Ти до мене живий із легенди прийшов,

Був у камені слід від твоїх підошов.

Не згорів у вогні, і не згас у воді,

Стали очі мої, як тоді молоді.

І купаю я руки у теплій ріллі,

Я повірила знов у життя на землі.

На абонементі художньої літератури розгорнуто книжкову виставку «Згадаємо буремні ті роки». Запрошуємо наших читачів переглянути документи, спогади про події березня 1944 року.

Повоєнне зображення сільгоспінституту

Наталія Михайлова, провідний бібліотекар